Пісні моєї Батьківщини

Щасливі ми що народилися і живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій давній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки – тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, зачувши рідне слово, а  українська поезія – наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава.

Відомий югославський учений А. Люкшич зазначав, що українська поезія найбагатша і найкрасивіша у Європі.

А якщо до такої поезії додати музику, то народжується пісня, яка дзвенить, зачаровує, бентежить. Бо українська пісня – це душа народу.

Співаючи, ми плачемо і радіємо, заспокоюємося і нервуємо, сподіваємося, нарешті, що в нашій багатостраждальній країні буде щастя.

За рішенням ЮНЕСКО, 21 лютого всі народи землі відзначають Міжнародний день рідної мови.

«Пісні моєї Батьківщини» – тематичний вечір, який підготували й провели студенти 2-Бс групи. Тут звучали українські народні та сучасні авторські пісні, танок із піснею «Подоляночка».

Мила серцю пісня українська!
Жартівлива, радісна, сумна…
Ти в моїй душі живеш з дитинства,
Наче казка – дивна й чарівна.

Українська пісня… вона як сльоза очищає душу. Пісня, як свята молитва, сповіщає, пронизає. Пісня – цілюща, як материнське молоко, бо живе в ній наш родовід, в ній живе наша прекрасна Україна. Кажуть, допоки живе мова, то живе народ, а якщо лине пісня народу, то живе історія, культура