Щороку 26 квітня відзначається Міжнародний день пам’яті загиблих у радіаційних аваріях і катастрофах в пам’ять про події на Чорнобильській атомній електростанції, які стали одним з похмурих символів трагедії, до якої може призвести техногенна катастрофа.
Чорнобиль… Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум’янітиме чорним вогнищем скорботи.
Минуло 34 роки від того дня, коли Україну спіткала страшна трагедія – техногенно-екологічна катастрофа, спричинена вибухом реактора четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції, яка нанесла непоправної шкоди довкіллю та здоров’ю людей. Ця аварія розцінюється як найбільша у своєму роді за всю історію ядерної енергетики як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком.
Якби не подвиг простих людей – пожежників, експлуатаційного персоналу ЧАЕС, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, які ризикуючи власним життям і здоров’ям, врятували нас від подальшого поширення радіації, то важко навіть спрогнозувати повні масштаби трагедії не лише для України, а й всього світу. Подвиг цих людей назавжди записано до літопису людської мужності, він навічно залишиться у пам’яті українського народу.
Кажуть, час лікує. Через 24 тисячі років людство зможе забути про ту «мирну» атомну катастрофу, тому що це – час повного розпаду стронцію й цезію. З них ми прожили 34 роки…
Нам горе люте миром перебути,
Нам поховати зло в бетон і бронь,
І – не забути! – доки світ і люди,
Синів землі, що відвели вогонь.