Щороку 10 березня Україна відзначає День Державного Гімну – свято одного з найголовніших символів нашої ідентичності. Це не просто музика чи текст – це генетичний код, який об’єднує мільйони людей у всьому світі, змушуючи серця битися в унісон.
Історія, загартована часом.
Вибір дати не випадковий. Саме 10 березня 1865 року в польському місті Перемишль вперше публічно прозвучав твір композитора Михайла Вербицького на слова поета Павла Чубинського. Тоді це було завершенням концерту, присвяченого пам’яті Тараса Шевченка.
Хто б міг подумати, що ці рядки пройдуть крізь заборони імперій, радянські репресії та врешті стануть символом незламності цілої держави?
“Ще не вмерла України і слава, і воля…” – ці слова стали пророчими. Вони пережили часи, коли за їхнє виконання можна було поплатитися свободою, і стали гімном сучасної боротьби за незалежність.
Сьогодні Гімн України звучить інакше, ніж десять чи двадцять років тому. Тепер це:
– молитва на передовій перед боєм;
– символ перемоги на міжнародних спортивних аренах;
– голос правди, що лунає на площах світових столиць на знак підтримки нашої країни;
– рятувальне коло для тих, хто перебуває в окупації, як таємне нагадування: “Ми є, ми вистоїмо”.
Коли ми кладемо руку на серце, ми відчуваємо зв’язок із поколіннями борців, які мріяли про вільну Україну. Сьогодні наш Гімн знають і поважають у всьому світі як марш сміливості та гідності.
Сьогодні ми не просто святкуємо день музичного твору. Ми вшановуємо нашу здатність бути єдиними.
Поки звучить наш Гімн – житиме й Україна.
Зі святом! Слава Україні!