25 лютого 2021 року з нагоди 150-річчя з дня народження Лесі Українки на літературні гостини «Вогонь її пісень не згасять зливи літ» були запрошені студенти 1 курсу.
Як я умру, на світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень,
І стримуваний пломінь засіяє,
Вночі запалений, горітиме удень.
Пророчими стали слова великої Лесі Українки.Вогонь її пісень палає уже 150 років. Це незгасимий вогонь таланту, справжнього, від Бога. Донька Прометея, як назвали її люди, несла їм вогонь своїх поезій, цю іскру Божу, за життя і несе зараз, устами нашими, її потомків.
Зі сцени звучали слова Лесі і слова про Лесю. Рядок за рядком, вірш за віршем ринула в серце кожного слухача любов поетки до рідного краю, до розкішної природи Волині, її весняні мрії і надії на оновлення і щастя ( «Мій шлях», «До мого фортепіано», «Стояла я і слухала весну», «Горить моє серце»).
Все життя Леся Українка була борцем, бійцем-воїном, що начертав на своєму щиті «умру – не здамся» (« Contra Spem Spero!»). Патріотка до мозку кісток, вона сповідувала високу національну ідею, неволя українського народу – то незагоена рана в серці поетки
(« І все-таки до тебе думка лине»).
З іншого боку – то була жінка з ніжною і щирою душею, відкритою до всього світлого і доброго. І як уже любила когось, то до останнього подиху («Питання», «Відповідь», «Коли дивлюсь глибоко в любі очі», «Жіночий портрет»).
Несподіваним і цікавим для студентської молоді було знайомство з піснями на слова Лесі Українки у сучасній обробці ( «Сім струн», «Вечірня година», «Давня весна», «Сторононька рідна», «Хотіла б я піснею стати», «Мріє, не зрадь»).
Розходились з думкою, чи була ще на світі така жінка, в серці якої поєдналися б така мужність, така геніальність, такий вогонь і розум, така пристрасна любов і така відданість народові і Батьківщині? Ні, другої такої на світі не було. Тож будемо і ми вчитися терпінню, вірі, любові і надії у нашої неповторної Лесі Українки.